Це сталося у ті далекі часи, коли Москвою не стільки правили, а лише царствували в ній не повнолітні брати-царі Іван V і Петро I, сини Алєксєя «Тішайшего», який замість того, щоб об’єднати в дружньому союзі дві давні слов’янські держави- Україну і Московію , обманом і підступом насильно приєднав першу до другої. Але всі наші основні і найтяжчі біди були попереду, а поки що йшов 1688 рік- кінець XVIIстоліття.         

І саме тоді Євфимія, рідна сестра патріарха Московського Якима, котра жила в Москві на вулиці Ординка (красномовна назва від орди), страждала від рани. Рана у боці була така велика, що навіть нутрощі можна було побачити.

Вона лежала в ліжку, не маючи змоги без допомоги сторонніх навіть сісти в ньому, не те що стати на ноги, тим більше ходити. Сильний біль раз по раз притлумлював, а часто й зовсім гасив свідомість хворої,єдина розрада, що залишалася нещасній – молитва, якою вона щодня зміцнювала себе, щиро сподіваючись одержати втіху й полегшення  страждань. Саме ця віра і порятувала хвору.      
Якось рано-вранці, ледь отямившись від сну, Євфимія довго і пристрасно молилася, читаючи Ісусову молитву, а потім з допомогою домашніх звівшись на постелі, звернулася до Цариці Небесної з такою молитвою: «О Всемилостива моя Владичице Богородице! Почуй мене, немічну, і помилуй, скорботну, що вже на одрі смерті лежить. Всесвіт Тебе восхваляє, і всі приймають щедрі твої милості; лише я одна позбавлена цієї благодаті Твоєї і, звісно, приймаю гідну кару відповідно до моїх непомірних беззаконь і гріхів. Проте, о Всемилосердна! Не шаленством, не гнівом покарай мене, але зверни щиру увагу на цю болісну неміч мою і помилуй мене».
Довго, пристрасно, ревно молилася хвора, і дійшли її благання до Пресвятої Владичиці. Під час молитви Євфимія впала немов забуття і почула таємничий голос:
- Євфиміє! Ти так довго страждаєш, чому ж ти не звернешся до спільної для всіх Цілительнеці?    
- Де ж мені знайти таку цілительнецю? - розгублено спитала Євфимія.
- Є в храмі Преображення Сина Мого, -відповідав той же таємничий голос, який лунав ніби нізвідки і водночас звідусіль, - образ Мій, що зветься«Всіх скорботних радість»; він стоїть з лівого боку, там, де звичайно стають до молитви жінки. Поклич священика цієї церкви з цим образом, і, коли він відслужить молебень з водосвяттям, ти одержиш зцілення від своєї хвороби. Зцілившись, не забувай Мого до тебе милосердя і сповідуй його у прославлення Сина Мого Ісуса Христа і Мого імені.

Зачувши ці слова, Євфимі побачила стрічку на кшталт дияконського ораря, розгорнуту перед нею, яка показувала їй храм Преображення. Отямившись і дізнавшись від рідних, що справді в храмі Преображення на Ординці є ікона Богоматері «Всіх скорботних радість», вона попросила принести її до себе додому і відслужити молебень.         

Після ревної молитви перед іконою хвора видужала.      
На честь цього чуда встановлено святкування святої ікони Богородиці «Всіх скорботних радість» 6 листопада.

Відтоді, як розповідає перший очевидець здійснення чуда від цієї ікони, «Коли з вірою хто приходить, то неодмінно знаходить зцілення; сліпі прозрівають, німі починають говорити, глухі чують, розслаблені видужують, не плідні жінки позбавляються своєї хвороби, навіть немовлята, які ще не одірвалися від материної груді, і отроки, які приходять з вірою до цієї ікони, знаходять зцілення, ті ж, хто приходить зі своїми печалями і скорботами, також знаходять поміч, воістину правильно нарекли цей святий образ «Всіх скорботних радість»».    
Відтоді з великою пошаною православні ставляться до цього образу, зі своїми болями, печалями, скорботами приходять до цієї ікони, припадають до неї і, як правило, знаходять втіху і розраду.  
Єдине, що вимагається, це – ревна, щира і натхненна молитва.