Преподобний Нестор - печерський подвижник і літописець
Пам’ять преподобного Нестора-Літописця Православна Церква відзначає в день його блаженного упокоєння 9 листопада за н. ст. Саме в цей день 1114 року, коли минав перший рік Мономахового княжіння у Києві, до Господа відійшов великий світильник Києво-Печерського монастиря, що сяяв і душею, і розумом, освіченістю і простотою, молитовним подвигом та послухом.
Народився Нестор ймовірно у Києві 1056 року. Встановлення його дати народження стало можливим завдяки невтомній праці дослідників, істориків, які відкинули думки попередніх своїх колег-скептиків, і особливо їх сумніви, щодо Русі-України кінця Х – початку ХІ століття, як країни із всюдисущим язичництвом, населення якої перебувало на рівні варварства.
Прийшовши в монастир сімнадцятилітнім юнаком приблизно 1073 року, преподобний Нестор міг ще застати живим Никона Великого і навіть взяти участь у створенні та впорядкуванні «Початкового літописного зведення». Дослідники не знають в кого навчався юнак, а пізніше молодий чернець Нестор. Можливо, що він, будучи киянином, закінчив школу при Свято-Софійській митрополичій резиденції і прийшов до Києво-Печерського монастиря досить освіченим, таким що знав грецьку мову, Священне Писання та твори святих отців, був знайомий з різними історичними хроніками, бо напевно встиг у своєму молодому віці стати скриптором - переписувачем і перекладачем книг.
Минуло ще двадцять років, і великий літописець відкривається всьому світові, як автор «Повісті минулих літ, звідки пішла Руська земля, і хто в [Києві] почав спершу княжити, і як Руська земля постала». Підготовлений до цієї грандіозної праці своєю освіченістю і двома попередніми своїми агіографічними творами, Нестор став справжнім істориком свого народу. Історію рідної землі преподобний Нестор подає на фоні всесвітньої історії. В просторому історико-етнографічному вступі, розпочинаючи від всесвітнього потопу, автор крок за кроком підводить читача до розуміння часу і місця, «звідки пішла Руська земля». Особливі симпатії літописець Нестор виявляє до тих князів, митрополитів, єпископів, ігуменів, які були книжниками, будували храми, зводили нові міста, забезпечували народові добрий лад і мир, в яких сила влади утверджувалась на силі духу, на високій моральності, на пошані до минулого, до історії, до діянь батьків, дідів прадідів.
Хронологічно Нестор-Літописець свою «Повість минулих літ» довів до 1112 року і дійшла вона до нас тільки в складі літописів пізніших редакцій – Лаврентіївського та Іпатського списків.
Навіть самі крайні скептики на початку ХХ століття зрозуміли, що відкидати факт земного існування преподобного Нестора означало б накликати на себе підозру в недостатній науковій освіченості. Єдине на що вони могли послатися, так це на відсутність підпису Нестора в списку «Повісті минулих літ». Але тут необхідно зазначити, що в середні віки вважалось обов’язковим згадувати у списках ім’я автора лише в тих випадках, коли він був або канонізований, або користувався непересічним богословським авторитетом. Вказівка автором свого імені в оригіналі ХІ-ХІІІ століть вважалася грубим порушенням етикету, проявом гордині і марнославства. Однак дослідники переконливо довели, що ігумен Видубицького монастиря Сильвестр, якому великий князь Володимир Мономах в 1116 році доручив нове редагування «Повісті минулих літ», опустив підпис Нестора і вставив свій. Ще важче стало дослідникам сумніватися в особі преподобного літописця тоді, коли на одному із списків - так званому Хлєбніківському – було помічено підпис: «Нестор, чорноризець Феодосіївського монастиря Печерського». Останні сумніви само собою усувались прямою вказівкою Києво-Печерського Патерика, де святий Полікарп згадав автора «Повісті минулих літ» так: «Нестор, що написав Літописець».
Характеризуючи велику працю Нестора-Літописця, не можна обійти замовчуванням і так нерідко залишенні в тіні його два твори, які були написані перед появою «Повісті минулих літ» - «Чтеніє о житії і погубленії Бориса і Гліба» написане між 1081-88 роками та «Житіє преподобного Феодосія, ігумена Печерського монастиря, списане Нестором, мнихом того же монастиря» близько 1091 року. Головною ідеєю Нестеревого житія святих мучеників Бориса і Гліба є те, що вони прийняли мученицьку кончину заради братолюбства, надали перевагу смерті, а це означає, що і сучасні йому князі, які потонули в міжусобицях повинні дотримуватися християнського правила братолюбства, яке є головною запорукою збереження єдності Руси-України. Що ж до іншого житія – преподобного Феодосія, то як агіографічний твір, він викликає в наші дні почуття глибокого здивування і є мистецтвом автора, який з епізодів життя Феодосія пише зв’язаний і живий твір, в якому дотриманні однаково, внутрішня хронологія і велика точність.
Житіє преподобного Нестора було вперше надруковане в Печерському Патерику 1661 року. Із нього ми дізнаємося ще про деякі деталі, наприклад про те, що Нестор прийшов в Печерський монастир ще за ігуменства преподобного Феодосія, який був для нього взірцем великим у подвигах, а в чернецтво його постриг наступний ігумен Стефан. Потім його було рукоположено в дияконський сан. Саме Нестору 1091 року було доручено разом з двома ченцями монастиря відшукати мощі преподобного Феодосія.
Дожив преподобний Нестор до глибокої старості, не перестаючи трудитися над літописом, і мирно спочив. Господь прославив його нетлінними мощами, засвідчивши, що описувач житій святих написав собі житло на небесах. В день пам’яті 28 жовтня за ст. ст. 1763 року преподобному Нестору вперше заспівали повноцінну службу з каноном. Мощі його відкрито спочивають у Ближніх печерах Лаври.
Є імена, які встигли стати символами. Таким є ім’я Нестора. Навіть ті, хто сумнівався в наявності конкретного Нестора-Літописця, повинні визнати, що тінь великого старця не тільки жила і живе, але і популярна, як ім’я Гомера, бо він був і залишається батьком нашої історії.
9 листопада у день пам`яті Нестора-Літописця відзначаємо свято української писемності і мови.
Митрополит Димитрій Рудюк (за матеріалами фейсбук-сторінки)
