Початок відзначення святкування собору святих угодників Божих Волинської землі припадає на 1881 рік, коли Почаївський мо­настир справляв 50-літній ювілей свого по­вернення до Православ’я. Саме тоді, за ініці­ативи відомого церковного історика прото­ієрея Андрія Хойнацького, і було встановле­но вшанування волинських святих. Історичні документи свідчать про те, що на урочистому богослужінні 10 жовтня 1881 року високо- преосвященний Димитрій (Муратов), архі­єпископ Волинський і Житомирський, у Свято-Успенській Почаївськїй лаврі офіційно оголосив про початок такого святкування, - хоча офіційною датою встановлення загаль­ного для Православної Церкви Руси-України святкування собору святих землі Волинської в церковному календарі є 1888 рік, тобто уже в час архіпастирського служіння наступного Волинського ієрарха Палладія (Ганкевича).

Таким чином, першими в сонмі святих Во­лині справедливо можемо вважати рівно­апостольних братів Кирила та Мефодія, вчи­телів слов’янських, а також рівноапостоль­них Великого князя Володимира і княгиню Ольгу. Та поряд із цими відомими в право­славній агіографічній науці іменами існує ряд святих, про яких відомо дуже мало.

Найбільш ранніми згадками про святих Волинської землі є опис життя благовірного князя Ярополка Володимир-Волинського, який був правнуком рівноапостольного Во­лодимира. Передання стверджує, що благо­вірний князь Ярополк провів своє земне жит­тя подібно до святих страстотерпців князів Бориса і Гліба, оскільки йому довелося від­чути на собі тягар зневаги і відчуження з боку родичів. Та й відхід його у вічність стався вна­слідок насильницької смерті через змову

Другий шанований волинський святий - святитель Стефан Печерський, який був уч­нем та послідовником на посаді ігумена Пе­чорського монастиря після преподобного Феодосія Печерського. Час вимагав від ньо­го особливого служіння на благо Церкви Христової, а тому святий Стефан був по­ставлений правлячим архієреєм на Волин­ській кафедрі. Пам’ять його, крім собору во­линських святих, згадується 10 травня. За словами сучасників святителя Стефана, свя­тий угодник Божий був для усіх «образом, любов'ю, словом, життям, смиренням, чис­тотою».

Ще одна видатна постать у сонмі волинсь­ких святих - святитель Амфілохій, єпископ Володимир-Волинський. Про нього небагато свідчень. Відомо, що був він виходцем із бра­тії Печерського монастиря. Став єпископом Волинським за часів Київського митрополита Никифора І, про що є згадка у Київському літописі: «У той же рік митрополит поставив Амфілохія єпископом у Володимир місяця серпня у двадцять і сьомий день». Відомо також, що він брав участь у прославленні преподобного Феодосія Печерського 1108 року, був посередником у справі примирення володимирського князя Ярослава Святопол- ковича із київським князем Володимиром               Мономахом 1117 року. Закінчив шлях свого земного подвигу святий Амфілохій у Печор­ській обителі, як сам того бажав. Київський літопис під 1122 роком сповіщає, що «Амфі­лохій, єпископ Володимирський, помер».

Загальноцерковного визнання і шануван­ня сподобився і благочестивий волинський князь Федір Острозький. Після бурхливого життя державного діяча, на схилі свого віку святий князь прийняв постриг у Печерському монастирі, де й помер 1446 року (за іншими відомостями — 1460 р.). Окреме вшанування пам’яті преподобного князя Федора збіга­ється із Днем Незалежності нашої держави - 24 серпня. Його нетлінні останки спочивають у Дальніх печерах Свято-Успенської Києво-Печерської лаври.

Такої ж пошани сподобилась і свята діва Юліанія, княжна з роду Ольшанських. Її мощі були знайдені на початку XVII ст. біля Успен­ського собору Лаври у скриньці, на кришці якої був відповідний напис. Знаменитий Ки­ївський митрополит святитель Петро Могила встановив на честь святої діви Юліанії цер­ковне торжество після того, як свята діва явилася йому вві сні. Після, пожежі, що ста­лася у храмі, де перебувала рака з мощами святої Юліанії, за наказом імператриці Анни Іоаннівни, святиню було перенесено у Ближні печери монастиря, де вони перебувають і сьогодні. Сталося це 1730 року. Опис чудес, які творила сила Божа через нетлінні мощі святої діви Юліанії, міститься в книзі «Сказаніє, або Повість о обрітенії честних мощей... св. Іуліани (Ольшанськой)», написаній, мож­ливо, святителем Димитрієм Ростовським.

Ще одним шанованим волинським святим є преподобномученик Макарій Канівський. Він народився в м. Овручі на початку XVII ст. в українській шляхетній родині. Коли йому було 25 років, постригся у ченці з іменем Макарій в монастирі Успіння Пресвятої Бо­городиці в Овручі. Незабаром став ієродия­коном, а потім - ієромонахом. Деякий час був ігуменом Куп’ятицького монастиря біля Пінська, а в 1659 - 1660 роках возведений у сан архімандрита і призначений настоятелем Овруцького монастиря. Коли обитель розо­рили поляки, його перевели настоятелем у Канівський монастир. Макарій, за переказа­ми, передбачив нещастя, які мали спіткати цей монастир і місто: голод, польське і та­тарське нашестя. У вересні 1678 року місто Канів і монастир були розорені дотла, самого святого архімандрита турки стратили через відмову видати їм монастирські скарби. Його останки були знайдені серед безлічі тіл у руї­нах і поховані в монастирській церкві. Під час перебудови церкви їх віднайшли і 26 травня 1688 року урочисто перенесли до міста Пе­реяслава.

У часи войовничого безбожництва мощі святого віддали до Черкас для колекції анти­релігійного музею. 1942 року їх повернули Церкві. З того часу мощі перебувають у чер­каських храмах - Троїцькому, Різдва Богоро­диці й Архістратига Михаїла.

Образи цих та багатьох інших волинських святих зараз можна побачити в розписах печерного храму на честь преподобного Іова. Та найголовніше, щоб яскравий зразок щирого життя ради Христа, явлений нашими святими співвітчизниками, був написаний на скрижалях сердець православних віруючих нашого часу.